Історія справи

Постанова ВГСУ від 22.12.2015 року у справі №910/22133/14
Постанова ВГСУ від 01.07.2015 року у справі №910/22133/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2015 року Справа № 910/22133/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіМалетича М.М.,суддів:Круглікової К.С.(доповідач), Мамонтової О.М. ,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.11.2015у справі№ 910/22133/14 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" доДержавного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною "Укрекоресурси" простягнення суми за участю представників сторін:позивача: не з'явився,відповідача: Дяченко Т.В., В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною "Укрекоресурси" про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті лізингових платежів в сумі 154802,82 грн., 14071,45 грн. пені, 1892,34 3% річних, 7285,38 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.12.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2015, у справі № 910/22133/14 позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.07.2015 постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2014 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 58630,90 грн. основного боргу, 707,87 грн. 3% річних, 3919,90 грн. інфляційних втрат, 5283,11 грн. пені та 1370,84 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 та рішення місцевого господарського суду від 09.09.2015 року скасувати, прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги ТОВ "ОТП Лізинг".

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись з даним позовом, позивач посилався на порушення відповідачем умов укладеного між ними договору фінансового лізингу від 30.04.2013 за №858-FL в частині сплати лізингових платежів у встановлений договором строк. Всього просив стягнути на його користь з відповідача 178 051,99 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилався на те, що враховуючи одностороннє розірвання договору фінансового лізингу №858-FL від 30.04.2013 року товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" та повернення предмету лізингу позивачу у справі, у останнього відсутнє право вимагати сплати вартості предмета лізингу, яке входить у складову лізингових платежів, оскільки майно вже повернуте і до відповідача як лізингоодержувача предмет лізингу у власність не перейшов.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний господарський суд, зазначив, що договір фінансового лізингу № 858-FL є розірваний в односторонньому порядку з 16.06.2014, оскільки відповідач порушив умови договору в частині сплати лізингових платежів та в нього існує заборгованість за квітень та травень 2014. При цьому, місцевий суд вказав, що у позивача відсутні підстави для стягнення з відповідача такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості майна, яке залишилося у власності позивача, тому на користь позивача підлягає стягненню лише 58630,90 грн. Крім того, здійснив перерахування пені, річних та інфляційних втрат, стягнувши на користь позивача 5 283,11 грн пені, 707,87 річних та 3 919,90 грн інфляційних втрат. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Колегія суддів Вищого господарського суду України з висновками попередніх судових інстанцій не може погодитись з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, встановивши всі обставини справи, неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення господарського спору, у зв'язку з чим рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про повне задоволення позовних вимог.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30.04.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" (лізингодавець за договором, позивач у справі) та державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (лізингоодержувач за договором, відповідач у справі) був укладений договір фінансового лізингу №858-FL, відповідно до п. 1.1. якого, лізингодавець на підставі договору купівлі - продажу (поставки) зобов'язується набути у власність лізингодавця і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно (предмет лізингу), наведене в специфікації (додаток 1 до Договору) (далі - Специфікація), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору.

Згідно з п. 1.2. договору, строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу складається з періодів (місяців) лізингу згідно з Графіком сплати лізингових платежів (додаток 2 до договору) та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу (далі - Акт приймання-передачі) за формою, встановленою лізингодавцем.

Відповідно до додатку № 1 до договору (специфікація) предметом лізингу є: 2 сміттєвоза Hidro-Mak HRP-20, 2012 року випуску, марка Ford, модель Cargo 2532 DC, загальною вартістю 2 248 192,24 грн.

Сторони п. 3.1. договору погодили, що приймання лізингоодержувачем предмета лізингу в лізинг оформляється шляхом складання Акту приймання-передачі, що підтверджує якість, комплектність, справність, належний стан предмета лізингу і відповідність предмета лізингу техніко-економічним показникам, встановленим лізингоодержувачем умовам і специфікаціям, та умовам договору. Акт приймання-передачі підписується повноважними представниками сторін і скріплюється печатками сторін згідно з вимогами законодавства України. Передача предмета лізингу лізингоодержувачу у володіння та користування у будь-якому випадку відбувається не раніше дати фактичного отримання предмета лізингу від відповідного продавця предмета лізингу.

Судами також було встановлено, що 07.05.2013 на виконання умов договору позивач, як лізингодавець, передав, а державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (Державне підприємство "Укрекоресурси"), як лізингоодержувач, прийняв предмет лізингу, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі від 07.05.2013 року, підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим печатками позивача та відповідача.

Як визначено п. 6.1. договору, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до договору.

Згідно з п. 6.2. договору, лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу, а також чергових лізингових платежів, кожен з яких включає: частину вартості предмета лізингу; винагороду лізингодавця у зв'язку з передачею у лізинг предмету лізингу.

Відповідно до п. 6.3. договору, складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку згідно з додатком 2 до договору, який є його невід'ємною частиною.

Пунктом 6.4. договору сторони визначили, що лізингові платежі складаються з: перший лізинговий платіж, що складається із: комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору фінансового лізингу; авансу вартості предмета лізингу, що відшкодує частину вартості предмета лізингу.

Періодичні лізингові платежі включають перший періодичний лізинговий платіж: винагорода лізингодавця, яка розраховується з дати оплати предмета лізингу лізингодавцем за договором купівлі-продажу до дати платежу місяця, в якому відбулася передача предмета лізингу лізингоодержувачу; другий і всі наступні періодичні лізингові платежі, що складаються із: відшкодування вартості предмета лізингу; винагорода лізингодавця.

Згідно з п. 6.6. договору, кожний черговий лізинговий платіж лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати не пізніше дати вказаної в додатку 2.

Додатковими угодами №1 від 24 липня 2013 року, №2 від 20 серпня 2013 року, №4 від 31 березня 2014 року, 5 від 30 квітня 2014 року сторонами вносились зміни до графіку сплати лізингових платежів.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалося відповідачем, останній прострочив оплату лізингових платежів за квітень 2014 року та травень 2014 року на загальну суму 154 802,82 грн.

У зв'язку з існуванням заборгованості, товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" звернулося до Державного підприємства "Укрекоресурси" з повідомленням (вих. №1703/06 від 11.06.2014 року) про розірвання договору фінансового лізингу №858-FL від 30.04.2013 року з дати отримання такого повідомлення та вимогою сплатити існуючий борг і повернути предмет лізингу у відповідності до умов договору. Надіслане повідомлення було отримане лізингоодержувачем (відповідачем у справі) 16.06.2014 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією накладної №1857782.

Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 4 ст. 653 ЦК України встановлено, що сторони не мають право вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень вказаних законів сторони у договорі на власний розсуд врегулювали свої правовідносини та домовились про наслідки одностороннього розірвання договору, зокрема повернення предмету лізингу лізингодавцю та сплату всієї заборгованості усіх лізингових платежів, у т.ч вартості предмету лізингу.

Так, відповідно до п. 7.2 договору, у випадку виникнення будь-якої події невиконання зобов'язань, передбаченої в п.п. 7.1.1-7.1.5 договору лізингодавець має право на свій власний розсуд, серед іншого, розірвати договір та вимагати погашення всієї заборгованості по будь-яким платежам за договором та повернення предмета лізингу; вилучити предмет лізингу, в тому числі і на підставі виконавчого напису нотаріуса та застосувати такі заходи як окремо, так і в сукупності.

Аналогічні положення визначені сторонами також у п.п. 11.1., 11.2. договору, де закріплене право лізингодавця на одностороннє розірвання договору фінансового лізингу та обов'язок лізингоодержувача сплатити належні за договором платежі на дату припинення чи розірвання договору та на дату повернення предмету лізингу.

Частиною 1 ст. 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Враховуючи умови договору, існування у відповідача заборгованості зі сплати лізингових платежів за квітень та травень 2014 року, не вчинення відповідачем дій, спрямованих на усунення порушення зобов'язань та продовження користування предметом лізингу (п. 7.5. договору), колегія суддів дійшла висновку, що договір фінансового лізингу №858-FL від 30.04.2013 року є розірваним в односторонньому порядку з 16.06.2014 року (тобто відповідно до п. 11.4 договору з дати отримання відповідачем повідомлення №1703/06 від 11.06.2014 року про розірвання договору). Факт розірвання договору сторонами не заперечується.

07.07.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за № 4125 про вилучення та повернення відповідачем на користь позивача предмету лізингу.

Наявним в матеріалах справи Актом державного виконавця від 28.08.2014 підтверджується факт вилучення у відповідача та передачі позивачу предмету фінансового лізингу.

Звертаючись з даним позовом до суду позивач стверджував, що грошові зобов'язання зі сплати лізингових платежів, які виникли ще до моменту розірвання договору у сумі 154 802,82 грн, державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (Державне підприємство "Укрекоресурси") у відповідності до умов договору не виконало, що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, здійснив перерахунок основного боргу (лізингових платежів) та дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу за договором фінансового лізингу № 858-FL від 30.04.2013 р. по сплаті лізингових платежів в сумі 154802,82 грн. підлягають задоволенню частково у розмірі 58630,90 грн. за вирахуванням такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості майна, яке залишилося у власності позивача (96171,92 грн.).

Колегія суддів вважає висновки попередніх судових інстанцій необґрунтованими виходячи з наступного.

Як вже зазначалося вище, позивач в односторонньому порядку розірвав договір фінансового лізингу №858-FL від 30.04.2013. Судами також було встановлено, що укладений між сторонами договір фінансового лізингу є розірваний з 16.06.2014 року. Факт його розірвання сторонами не заперечувався.

З матеріалів справи вбачається, що Додатковими угодами №1 від 24 липня 2013 року, №2 від 20 серпня 2013 року, №4 від 31 березня 2014 року, 5 від 30 квітня 2014 року сторонами вносились зміни до графіку сплати лізингових платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У графіку сплати лізингових платежів визначено, що перший лізинговий платіж сплачується до 25.01.2013р., наступні періодичні лізингові платежі сплачується 25 числа календарного місяця.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором.

Відповідач свої зобов'язання з оплати періодичних лізингових платежів за договором, які визначені в додатку № 2 належним чином не виконав, в зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 154 802,82 грн., яка підлягає стягненню на його користь. Доказів сплати зазначеної заборгованості відповідачем суду не було надано.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає висновки судів попередніх судових інстанцій стосовно того, що у разі розірвання договору у позивача відсутні правові підстави вимагати його оплати помилковими, оскільки домовленість сторін про розірвання угоди не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання угоди, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань з урахуванням умов договору та структури лізингових платежів.

Враховуючи, що відповідач взяті на себе зобов'язання стосовно своєчасної оплати лізингових платежів не виконав, як це передбачено договором, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 154 802,82 грн.

Крім того, позивач просив стягнути на його користь пеню у розмірі 14 071,45 грн., інфляційні втрати в сумі 7 285,38 грн. та 3% річних в розмірі 1 892,34 грн.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши матеріали справи, з урахуванням обставин невиконання з боку відповідача умов договору перед позивачем щодо сплати лізингових платежів, колегія суддів дійшла до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення на його користь збитків від інфляції в розмірі 7 285,38 грн. та 3% річних в розмірі 1 892,34 грн. за неналежне виконання Договору фінансового лізингу № 858-FL від 30 квітня 2013 року станом на 07.10.2014 року.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно вимог статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 9.2.1. договору, за порушення обов'язку зі своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених договором, Лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України річних, що діяла у період такого порушення зобов'язань Лізингоодержувачем за договором, нарахованої на суму непогашеної заборгованості за кожен день прострочення та відшкодовує всі збитки, завдані Лізингоодержувачем лізингодавцеві, понад вказану пеню.

Перевіривши розрахунок пені, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем грошового зобов'язання, визначеного порядку розрахунків, дат внесення оплати, колегія суддів вважає розрахунок пені, наданий позивачем, обґрунтованим, у зв'язку із чим на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 14 071,45 грн.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду вважає, що суди попередніх судових інстанцій дійшли до необґрунтованого висновку про недоведеність позивачем своїх позовних вимог, оскільки в матеріалах справи є достатньо належних доказів в підтвердження невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу, а отже позовні вимоги позивача слід задовольнити повністю, скасувавши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд касаційної інстанції не вбачає підстав для направлення справи на новий розгляд, оскільки фактичні обставини, які входять до предмету доказування, судами встановлені з достатньою повнотою.

Відповідно до п. 2 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняте нове рішення.

Враховуючи викладене, постанова Київського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 09 вересня 2015 року підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про повне задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.4 ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в том разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 917,13 грн. та за подання касаційної скарги у розмірі - 4 273,24 грн. Отже, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача витрати по сплаті судового збору у зазначеному розмірі.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2015 року у справі №910/22133/14 скасувати.

Прийняти нове рішення. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною "Укрекоресурси" про стягнення 178 051,99 грн. задовольнити повністю. Стягнути з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною "Укрекоресурси" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" 154 802,82 грн. основного боргу, пеню в сумі 14 071,45 грн., 3% річних в розмірі 1 892,34 грн., інфляційні втрати у сумі 7 285,38 грн. та витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 3 561,03 грн.

Стягнути з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною "Укрекоресурси" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" 3 917,13 грн. витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги та 4 273,24 грн. за подання касаційної скарги.

Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

ГоловуючийМ. Малетич Судді:К. Круглікова О. Мамонтова